Вiршомаз

Чи не втомився вiршувати, вiршомазе?
Чому призначено тобi такий оброк?
Ти перетворюєш у вiрш свої образи,
Щасливi спогади умiщуєш в рядок.

Твоє буденне животiння нецiкаве.
Зате захоплюють думки i почуття.
Iз-пiд пера завжди виходить щось яскраве,
А сам ховаєшся в затiненe життя.

Бо вiршування – це священне послушання,
Яке завжди цуратиметься суєти.
Поет втрачає дiм, здоров’я i кохання,
Усе втрачає, щоб усе перемогти.

Вiн залишається самотнiм, хворим, бiдним --
Свiтлiє розум i душа його зате.
I кожен день його стає духовно плiдним,
Натхненне слово одкровенням розцвiте.

Вiршеплетiння – рiд отрути чи зарази.
Жалiю юних, для яких воно – мета.
Ти б помiняв, напевно, долю, вiршомазе?
-- На хрест не просяться, та не зiйти з хреста...