Прости та прощавай, душа моя

... Прости та прощавай, душа моя, рятуйся та лети на горяний наш світ.

Ну, скільки можна мучити це тіло,
пристрій пищить - клінічна смерть
прийшла таки й до мене.
Та клята клятьба Гіппократа!
І, всі разом,
реаніматори накинулись на труп.
Даремно я не слухався порад,
що у своєму ліжку нам корисніше вмирати...
Якмога далі від ретивих ескулапів.

Розряд!

... То прощавай, душа моя, рятуйся,
лети на горяний наш світ,
а от мені туди - ні-ні ...
Я зрозумів - свідомість у приматів
миттєво випаровується там від спеки
господньої любові.

О, як хотів би,
як хотів би я -
ані живий, ні мертвий
парити в спогадах про те, як ми з тобою...

Розряд!

Ну все …
Я ж дихаю, дивіться ...
Я навіть ворушу губами...
Я так стараюся...

Однак, продовжимо!

... От зоряний садочок спогадів,
я в ньому,
пливу.

... А там і ти, загублена у лихолітті забуття
халатик запахнув,
як нібито летиш,
до мене -
вся ніжність,
вся терпіння
та журба.

... І чутно,
ледь-ледь чутно, спів,
про те, що пресвята ця діва
згасла, як свіча ...

... А ГОВОРИЛИ - ГРИП !!!

Який же я мерзотник,
ВІДПУСТІТЬ !!!
Я вимагаю смерті од ковіду.
І негайно…

То ж, припиняю дихати,
чекаю -
бути може,
що ти прокинешся і пригорнешся,
як колись,
в часи, коли кохання колихало нас
...Моя нелюба.

Розряд!

Іще,
іще!!!
ІЩЕ?!
... Ні, ці так просто не відпустять!

Прощавай, душа моя.

Лети вже у своє привілля ...

Мені ж, в єстві вербальнім
залишатись...
Та, до того ж
чую, чую -
заробив ...

Мій «пламенный мотор»,
і разом з диким болем
ще й повернулося
бажання щось перевести...
Чи подих,
чи щось на українську
перекласти.

Та!
Боже, боже ж мій!
Ну, скільки можна мучитись з оцим, так званим тілом.