УКРАЇНСЬКІ ВІРШИ

УКРАЇНСЬКІ ВІРШИ

Частина цієї збірки відведена віршам українською мовою, яка є продовженням моєї сьомої збірки «За все вклоняюсь тобі, земле». Все те, про що я пишу на рідній мові моєї мами – особлива тема в моєму житті.

Добре б було, якби вірші читали, бентежили душу читача. Кожного разу, коли я роблю спроби писати вірші українською мовою, перед моїми очима завжди встає образ моєї мами – україночки – Плут Ганни Іванівни, яка дуже добре співала українські пісні і довгий час розмовляла українською мовою.
Саме вона вчила нас, своїх дітей, любити свою рідну землю - неньку Україну. Завжди казала нам: «Діти, там, де ви живете – то і є ваша Батьківщина!”.

Своїй мамі я присвячую усі свої українські вірші.

НА ПОДВІР’Ї В МАМИ

Тихо так сопілка грає,
Стрічає клечання.
Клен з березою співають
На подвір’ї в мами.

Розлилися береги –
Світ такий яскравий!
Буйна зелень навкруги
На подвір’ї в мами.

Сила лісу, дух зелений –
Все радіє з нами:
Очищає душі наші
На подвір’ї в мами.

Трійця скликала усіх –
Всі поприїжджали.
Щастя, радощі до сліз
На подвір’ї в мами.

Запашне зілля лепехи,
М’ята під ногами.
Все духмяне у оселі
Й на подвір’ї в мами.

На душі так легко... Свято!
Серце повниться піснями.
Доки житиму, поїду
На подвір’я мами.

4.02.2012

ГІРКОТА

Скину у прірву гіркОту,
Бо слово твоє – обман.
У холод, у саму спекоту
Його хай розвіє туман.

Зійду у весняний свій спокій,
Знайду в ньому зоряну синь.
Мій спогад про тебе, як дотик,
Благаю, ти швидше відкинь.

Мені дуже прикро, жахливо
Брехню твою чути весь час,
Яка без утоми, бридливо
Снує день і ніч біля нас.

27.03.2012

ДЕНЬ ОСТАННІЙ

День останній колись-то настане,
Він не зранку приходить, вночі.
Битись серце скоріш перестане
У нестерпній холодній тиші.

Дуже сумно про це все казати,
Але ж так все існує в житті
І тому мої спроби писати
Не знаходять спокОю в душі.

Якщо день цей стоїть, позирає,
Не чіпайте його, обійдіть.
Так скоріше від вас відлунає
Туга дум, враз усе відболить.

День прощання не завтра приходить,
Настає він раптово, в свій час...
Дух земний до небес переходить –
Залишає себе в перший раз.

Тому день цей останній не можна
Перенести чи зупинить.
Лише сила небесна спроможна
Вирішати кого як любить.

Перед небом ми як на долоні,
І всі грішні, святих не знайти.
У турботах будених в полоні...
Справа Бога – як нас зберегти.

А коли ми у віці – даремно
Щось у Неба за себе просить.
Час останній приходить таємно,
Настає всеочищення мить.

19.11.2012

ОДИН

Немає нікого: ні батька, ні матері,
Брати залишили мене одного.
Про це десь в гайку шелестить сивий явір,
Я там вже не раз слухав тільки його.

А він там і досі жалІбно співає
Під шелест листочків своїх,
Які вже і вітер давно не гойдає –
Згубив вітер стежку до них.

Ой, доленько-доле... Чому все так сталось,
Навіщо, за що знов приходить журба?
Невже ж десь в тобі знову щось захиталось?..
Лягають сльозливі, журливі слова

18.12.2013

СЕРЦЕ МОЄ,
НЕ ЗГАСАЙ

Вітер по полю гуляє,
З ним весело гомонить.
Всіх до себе закликає
В простір, зоряну блакить.

З щирим серцем і душею
Зранку я біжу до них,.
Зі сріблястою росою,
З співом пташок голосних.

Поле, поле, ти, як море
Моїх радісних подій,
Небо зоряне, прозоре,
Подаруй весну надій.

З ними я у чистім полі
Вже співаю на весь край,
Про літа моєї долі,
Їх, прошу, не забувай.

Я ж тебе любив, кохаю
Ще з юнацьких добрих літ,
ЗАвжди добре пам’ятаю
Твій квітневий дивосвіт.

Він повсяк для мене гарний,
Серед квіт, птахів весни,
Тому я, тобою званий,
Вже співаю тут пісні.

Ти ж гуляй по полю, вітер,
Клич до себе, у мій спів.
Всім даруй весняні квіти,
Настрій радісних віршів.

З ними я біжу по полю,
Вітре... Ой, не заважай...
До землі не гни тополю.
Серце моє не згасай.

1.01.2014

МУЗИКА

Музика біля річки грає,
Так тужить, плаче, завиває.
Тихенько стогне, як той біль,

Що йде до серця звідусіль.

Тому спішу я до музики
Щоб слухати його довіку,
Прибрати всю з очей сльозу
У найстрашнішую грозу.

Ой, не сумуй, не плач, музико,
Хоч жалоба твоя велика.
Біль розкидай за далі геть,
Нехай назавжди зникне вщерть.

2.01.2014

МАТИ ЗАВЖДИ
МЕНЕ ВИГЛЯДАЛА

Мати завжди мене виглядала
Під калиною з дальніх доріг,
До ікон водночас припадала,
Всіх чекала синів на поріг.

Її очі сумні і красиві
До сих пір бачу я в своїх снах,
Вони були тоді лиш щасливі,
Поки були ми всі на місцях:

Біля неї – матусеньки-нені,
Біля річки в садку надворі.
А коли стали ми окрилені,
Йшла вона у свої явори.

Там співала пісеньки тихенько
Про чекання синів-соколят,
Щоб в житті було ясно, гарненько
Серед друзів і добрих хлоп’ят.

З нею разом ...
Текст превышает допустимый размер, нажмите сюда, чтобы просмотреть текст целиком