Капці боженьки мого

Дві рожеві хмаринки –
капці боженьки мого? –
скинуті в небо,
пливуть собі потихесеньку...

Як же так?
Адже...
Немає його, немає!
А тапки – ось вони –
пливуть собі потихесеньку.

...Хто дав мені цю здатність –
олюднювати все, що навколо.
І навіть Тебе?
Адже немає тебе, немає..

Так чому ж,
майже щоночі,
зачинившись від усіх,
чиїсь світлі думки..
Я?!
вихльостую на папір..
І вони застигають на ньому
назавжди.

А дві рожеві хмаринки
пливуть собі,
на захід...

...Тихесенько.